Коли я була маленькою, в бабусі з дідусем було дві дачі (теоретично, одна була моєї мами, а інша - маминої сестри, але молодь була заклопотана на роботі і з нами-дітьми, тож порались на обидвох городах таки бабуся і дідусь). Ну і я, як хвостик за ними всюди їздила :-) Обидва городи були на одній вулиці, лиш один був в долинці (його ми називали ''нижня дача''), а інший - на горбочку (то для нас була ''верхня дача''). В долинці чудово росли різні фруктові дерева і кущі, а на горбочку, окрім картоплі-помідорів-огірків-квасолі і іншої дрібної городини дідусь обов'язково відводив чималий пляц для гарбузів. Справа в тому, що всі в нашій сім'ї обожнюють гарбузи. Скільки ж їх видів у нас достигало щороку! І здоровенні круглі (вони найчастіше йшли на кашу), і яскраво-помаранчеві довгі (їх солодка серединка ідеально підходила для солодкої випічки, варення і цукатів), і сірі в цяточки (то для супу) і навіть мармуровий гарбуз у нас ріс (не пам'ятаю, що ми з ним робили 😋). Кожного року збір ''гарбузяного'' урожаю в нас традиційно закінчувався моїм питанням: ''а сирник гарбузяний спечете?'' Вся сім'я вже знала ту фразу на пам'ять і, жартуючи, випереджували мене: ''о, тепер і сирник з гарбузом можна спекти'' :-) Як же я той сирник люблю! Якийсь він особливий, мабуть, окрім апельсинової цедри, ваніліну і шоколаду, приправлений ще й солодкими дитячими спогадами. А якщо без жартів, то сирник і направду смачнючий. В ньому дуже гармонійно усе скомбіновано: і поєднання кольорів, і структура тіста й начинки, і смакова гама. Я лиш трішки полегшила й усучаснила для себе процес його приготування: раніше ми завжди терли гарбуз на грубій терці, я ж тепер перемелюю усе блендером, апельсинову есенцію я замінила тертою апельсиновою цедрою (просто раніше, надцять років тому, апельсини не так легко було знайти, як зараз) і ще, замість подрібненого шоколаду додаю готові шоколадні краплі (дропси) - вони не настільки тануть і дуже приємно ''хрустять'' в готовому сирнику. Спробуйте :-)

Для тіста перемішайте борошно, какао, цукор, сіль і розпушувач

Залишилось додати яйця і замісити тісто, що тримається купки. Поділіть його на 2/3 (покладіть в холодильник на 30хв) і 1/3 (покладіть в морозилку на 30хв)

Приготуйте начинку: гарбуз наріжте невеликими кубиками і покладіть в чашу блендера (або ж просто натріть його на грубій терці)

До сирно-гарбузяної маси додайте манну крупу, сметану, яйце, цукор, цедру, крохмаль, ванілін і шоколадні краплі

Тісто, що було в холодильнику розкачайте і викладіть в тортівницю з бортиком

Дайте готовому сирнику повністю вистигнути і поставте в холодильник принаймі на 2 години. Дякую, що завітали на нашу кухню, усім бажаю солодкого дня :-)

Хто заходить на мою ''віртуальну'' кухню, знайомий з Зосею з Сироварів :-) Так так, я саме про ту Зосю, що прожила кільканадцять років у Франції і за той час назбирала цікаву і на той час дуже незвичну для жителів Сироварів колекцію кулінарних переписів :-) (Історію Зосі можна прочитати тут). Сьогодні ж мова піде про те, як перетворити звичайну дріжджову булку на справжній французький шедевр! Родина, в якій Зося працювала гувернанткою і куховарила, на сніданок традиційно пила горнятко кави з домашньою випічкою і серед дивовижного різноманіття французьких булочок, рогаликів та іншої смакоти, найчастіше просили Зосю спекти їм цукровий пиріг. Бабуся часто розповідає, як Зося з гордістю любила повторювати, що її господиня - мадам Естель сама навчила її готувати той пиріг зі смачнючою хрускою цукровою посипкою і невеличким секретом: ту всю насолоду потрібно було ще залити вершками і знову підпекти. Завдяки такому ''трюку'' всередині пирога утворювався ніжний крем - начинка. Скільки десятиліть минуло з того часу, а перепис і досі подорожує з одного записника в інший, дивуючи усіх своїм французьким смаком :-)

Потіс тісто трішки обімніть і викладіть його у форму або тортівницю (змащену маслом), гарно розпластавши тісто по розміру дна форми

Падьцем (змоченим в олії) зробіть на поверхні тіста ямки (не проколюйте тісто аж до дна)

Приготуйте цукрову посипку: переміщайте швиденько холодне масло з цукром, щоб вийшли крихти

Дістаньте відразу пиріг з духовки і наколіть його по всій поверхні дерев'яною паличкою

Дайте цукровому пирогу вистигнути (щоб вершкова заливка трішки застигла) і смакуйте на здоров'я :-)

Вже традиційно на свій День народження замість торта щороку печу кростату з фруктами і кремом. В Італії в цей період сезон моїх улюблених полуничок в самому розквіті, тому було б гріхом не приготувати десерт саме з ними :-) Хоча, цей тарт казково - смачний з будь - якими фруктами, навіть з консервованими, а з ягодами то взагалі виходить райський десерт! Злегка хрумке пісочне тісто, вкрите ніжною хмаринкою з заварного крему, в якій купаються шматочки яскравих фруктів ... виходить своєрідний тарт - картина :-) Оскільки, я обожнюю лимонний смак в десертах, до тіста і крему додаю терту лимонну цедру, від того смак кростати стає ще більш витонченим і багатим. Смакуйте життя яскраво!

Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

Мабуть, мій чоловік - єдиний на планеті італієць, який не любить каву. Терпіти не може ні її смаку, ні аромату. Але якимось чудом просто обожнює два кавові десерти - тірамісу і сирник "Капучіно". Про тірамісу розповідати не буду, бо той ніжний десерт вже давно перетнув італійські кордони і набув всесвітньої слави. А от кавовий сирник для мене особисто став цікавим відкриттям тут, в Італії. Вперше його побачила на весіллі в наших італійських друзів, а потім ще й чоловікова тітка прийшла до нас в гості з тією ароматною смакотою. Для мене було, якось незвично бачити "темний" сирник: я більше звикла до того, що сирники всередині білі :-) В цього десерту не лише незвичний вигляд, а й дуже цікавий багатий смак. Поповніть свою "сирникову" колекцію ще одним смаколиком :-) 

Дуже люблю здобне тісто, обожнюю його місити, а ще більше потім їсти :-) Тому, завжди дію за правилом "смакоти забагато не буває" і мішу подвійну порцію тіста. От так у мене потім виходить пів стола солодких булочок, а на Великдень  з десяток власних пасок, ще й друзі своїми пригощають. Те, що не встигаємо з'їсти заморожую, а що  в морозилку не поміщається, перетворюється на смачнючий мальтійський шоколадний пудинг. Готувати його мене навчила моя свекруха: колись давно той десерт вважався "бідним", бо готувався лише з залишків черствого хліба, молока і яєць. Моя свекруха часто згадує, як її мама після кожного обіду збирала зі столу шматочки і крихти хліба, що залишився і готувала пудинг (часи були повоєнні, в сім'ї 10 дітей і прогодувати усіх треба було). Але з часом пудинг "збагатився" цукатами, родзинками, какао, цедрою і перетворився на шедевр. Без перебільшень скажу, що то один з найсмачніших десертів, які я коли - небудь куштувала. Щоліта, коли гостюємо в чоловікових родичів на Мальті, окрім їхніх смачнючих пончиків чи не кожен день купую в пекарні і шматочок свіжого мальтійського хлібного пудинга. Місцеві жителі дуже гордяться тим десертом і відносять його до своїх національних страв, підкреслюючи, що то не англійський пудинг, а мальтійський. Мальта була колонією Великобританії, тому й чимало страв на той крихітний острів прийшло саме з "туманного альбіону", але мальтійці до кожної страви додали щось своє, щось змінили і створили свої власні смаколики. Кожна місцева господиня має свій рецепт хлібного пудинга, як у нас у кожній хаті готують борщ по - іншому. Пропоную рецепт бабусі мого чоловіка, то така смакота, що хоч і готую здоровенне деко - десерт вмить зникає. За основу для пудинга можна використати звичайний хліб, але найсмачнішим він виходить саме зі здобою - булочками або пасками. Готовий пудинг слід обов'язково залишити на ніч в холодильнику, тоді він настоїться, набуде притаманної йому вологої консистенції і стане ще смачнішим :-)

Є в нас вдома спеціальний "весільний" записник, який для мене є своєрідною скринькою зі скарбами (і безцінними спогадами). Туди бабуся роками старанно записувала рецепти весільної випічки. І хоч той зошит вже давненько припадає пилом (колись бабуся чи не щовихідних пекла гори пляцків на різні весілля, тепер же роки беруть своє, та й "мода помінялась")... а тоді, кільканадцять років тому,  пам'ятаю, як ми часто їздили на весілля до родичів у село. Для мене саме весілля в селі були якимось надзвичайним таємничим дійством, коли усі господині села брали свої зошити з переписами, зносили кльоші і інший посуд (перед тим старанно помітивши кожну тарілку, щоб після весілля не переплутати де чиє) і поки чоловіки складали шалаш і вудили ковбаси, жінки творили на кухні чудеса :-) Для мене - дитини те все дійство виглядало, як найважливіше у світі кулінарне змагання на найвправнішу господиню з призом у вигляді похвали від "щасливо - поїдаючих - ті - пляцки - гостей" на зразок "Цей сирник пекла Галина, Василева жінка, ото господиня!" Я тоді була зовсім малою, але мені завжди вділяли найцікавішу роль - доїдати обрізки пляцків (я ще й періодично на вулицю бігала, де вудили ковбаси, щоб і там щось перекусити)! Ех, скільки я тоді всього перепробувала.  Ото сиділа я собі між господинями, жувала пляцки з ковбасою і слухала їх розмови. Кожна господиня на весілля намагалась роздобути якийсь новий супермодний і екзотичний рецепт. Найбільше в тому плані пощастило Марійці Миколішинці (так казали господині і мені ті слова до сьогодні сидять в голові :-)), бо "двоюрідна сестра племінниці її свекрухи" (щось в тому роді :-)))) після війни переїхала до Сполучених Штатів, і, як казали господині: "Миколішинці йде Америка!" Не впевнена, що з подарунками з іншого континенту родичка передавала Марійці кулінарні переписи, але жінкам так подобались Марійчині рецепти, що усі в неї їх переписували, додаючи до кожної назви слово "американський", так у нашому селі стали супер популярними "М'ясо по - американськи", "Американський печінковий паштет", "Американський сливовий пляцок" і ще багато чого іншого (цікаво,чи самі американці коли - небудь ту смакоту куштували :-))) Серед тих екзотичних рецептів був Марійчин Королівський сирник, який господинці теж охрестили "американським". Не буду вдаватись в історію і місце походження того пирога, бо то, як на мене, не має значення. Головне, що то така смакота виходить, що його неможливо забути. Той сирник багато років прикрашав весільні кльоші і першим з них зникав. Він багатий на вигляд і на смак (в начинці і сир, і мак, і вишні), а верх пирога прикрашає смачнюча хрумка посипка (яку тепер модно називати екзотичним терміном "штрейзель"). Не знаю, коли знову попаду на весілля, як ті, що були багато років тому... а от сирник такий печу на усі свята. Хай там мода (в тому числі й кулінарна) змінюється, деякі речі з роками стають ще смачнішими...