Нехай не закидають мене тапками любителі справжніх бельгійських вафель :-) Сьогодні я до вас з рецептом - експериментом і своєрідним ліричним відступом на тему. Просто я собі так подумала, раз вже лежить в мене в шухляді електрична вафельниця для бельгійських вафель, треба якось розширити діапазон її використання. Я надзвичайно люблю солодкі бельгійські вафлі, особливо після того, як знайшла їх справжній (і для мене ідеальний) рецепт (кому цікаво, він тут). З іншими солодкими варіантами я далі експериментую, ось недавно на сніданок в нас були надзвичайно смачні шоколадно-апельсинові вафлі. Але хотілось ще і солоного варіанту. Так на моїй кухні ''оселились'' картопляні вафлі - то наче і звичне картопляне пюре, але набагато цікавіше і смачніше :-) Найбільше люблю ці вафлі зі сметаною або густою грибною підливкою (хоча мої діти з задоволеним виразом обличчя ''змітають'' їх і без нічого). Головне - смакувати ними відразу, поки вони гарячі (після вистигання вафлі будуть теж смачні, але дещо втратять свою хрумкість - то, нажаль, риса картопляного пюре). В тісто для цих вафель завжди додаю різні ''додатки'' - подрібнену зелень, спеції, підсмажену цибульку, подрібнений бекон: тут політ смачної фантазії необмежений і щоразу будете мати страву з новим смаком:-)

 Картоплю відваріть в підсоленій воді, потім помніть її в пюре і трішки охолодіть

Додайте решту інгредієнтів (розпушувач, крохмаль, борошно, яйця, олію, спеції, молоко і за бажанням зелень чи підсмажену цибульку)

Вафельницю для бельгійських вафель гарно розігрійте і випікайте смаколики до рум'яного кольору :-)

Коли хтось мене питає, які є ще типові італійські страви окрім стереотипних макаронів і піци, я завжди кажу, що італійська кухня безмежна, вона настільки багата, що навіть проживши все життя в Італії, неможливо скуштувати навіть десяту частину з усіх тут присутніх страв. Тут кожен куточок і кожне навіть найменше містечко має свої страви - символи, рецепти яких передаються з покоління в покоління. І все без вийнятку смачнючо - неперевершене. Я ось вже понад 10 років не перестаю дивуватись і щоразу відкривати для себе щось нове :-) Минулого року завдяки нашим друзям з Венеції я ''познайомилась'' з венеціанською паскою (ну то я так назвала той солодкий здобний смаколик, насправді ж його назва - Фугасса Венета або ж солодка фокачча). За смаком і структурою ця випічка ну дуже схожа на всесвітньо відомий різдвяний панеттоне (я маю на увазі домашній панеттоне або з пекарні, а не той ''хімічний'' запакований в красиву коробку, що продають у всіх супермаркетах). Надзвичайно м'яку серединку доповнюють апельсинові цукати і мигдальні горішки, а аромат ванілі, лимонна і апельсинова цедра роблять смакову гамму просто неперевершеною! Під час замісу тісто буде досить рідке і липке, тому, якщо маєте планетарний міксер, то ви - найщасливіша господиня в світі :-) Якщо ж такого чуда техніки на вашій кухні немає, не біда - досить змастити руки олією перед тим, як місити тісто. Якщо мрієте спекти домашній панеттоне, але для класичної його версії з довгим підростанням і вистиганням (підвішеним вверх дном на спеціальних паличках) у вас немає часу і терпіння (як я вас розумію в цьому випадку :-) то венеціанська пасочка стане чудовою альтернативою. Перед випіканням таку випічку посипають перловим цукром, він там не лише для прикраси - завдяки такій посипці скоринка виходить надзвичайно апетитною :-)

Для венеціанської паски потрібно (з вказаних інгредієнтів виходить 2 пасочки діаметром 16см):

Приготуйте опару: в теплому молоці розчиніть дріжджі, додайте 1 ч.л. цукру (взяту від загальної кількості) і 60г борошна (теж взяті від загальної кількості)

Додайте до тіста цукати, подрібнений мигдаль і решту борошна (140г). Вимісіть (оскільки тісто досить рідке і липке, найзручніше це робити планетарним міксером або ж змоченими в олії руками)

Накрийте тісто рушничком або харчовою плівкою і залиште підрости вдвічі (приблино на 1,5 - 2 години)

Потім тісто трішки обімніть і перекладіть його ложкою в паперові форми (заповніть їх на третину висоти)

Дайте пасочкам піднятись майже до верху формочок (повинно залишитись 2-3см до верху)

Потім готові пасочки дуже обережно (вони надзвичайно м'які) переверніть вверх дном і залиште так до повного вистигання

В 90 роки мама з бабусею ''чаклували'' на кухні з того, що було і всупереч дефіциту продуктів творили справжні смачні чудеса. Овочами й фруктами нас забезпечувала дача, на якій росло все можливе і навіть більше :-) Здавалось, усі овочі світу були зібрані на тому клаптику землі. Ні, не всі, там не було брюссельської капусти... Вперше ті мініатюрні капустинки я побачила в американському кулінарному журналі (бабусина сусідка тьотя Слава якось на цілісінький рік несподівано для всіх поїхала до своєї родички в далеку і невідому мені тоді Америку, а потім понавозила всім заокеанських подарунків - моїм подарунком були апельсинові карамельки, каталог з одягом, рожевий шарф і кулінарний журнал (не знаю, чим керувалась тьотя Слава у виборі подарунків для мене, але я була ''на сьомому небі'' і страшенно тішилась всім, навіть журналом з рецептами, хоча мені було всього 10 років і на кухню я заходила виключно, щоб поїсти)). Ті дрібнички мені здавались чимось космічним, навіть запах в них був інший - американський :-) Після того, як усі карамельки щасливо з'їлись, фантики були охайно складені в коробочку (то був мій американський скарб на пам'ять:-), шарф я носила мало не щодня, а журнал і каталог гортала і по декілька разів на день. Ми з сестрою ще грались в магазин: кожній давалась однакова сума уявних грошей і по каталогу можна було на них придбати, що хочеш - і одяг, і казкові іграшки, і техніку - все уявне, звісно, зате як ми раділи :-) А кулінарний журнал був для мене ''віртуальним'' американським рестораном: я годинами захоплено розглядала яскраві фото з елегантно оформленою випічкою, здоровенною запеченою індичкою, канапками, булочками, запіканками. А ще, саме в тому журналі я вперше побачила брюссельську капусту. Ми з бабусею ще тоді дивувались, чого американці тільки не придумали - вирощують таку мініатюрну капусту! Завдяки маминому знанню англійської мови ми не лише розглядали фото, а й розуміли, що в рецептах написано. Інгредієнти до більшості страв були недоступними тодішньому пересічному українцю, тож я все мріяла... мріяла, що одного дня поїду в Америку і скуштую ті страви. І торти, і здоровенних омарів, і обов'язково куплю ту мініатюрну капусту! На щастя, за декілька років потреба летіти за океан зникла, а в моєму рідному Тернополі з'явилась більшість інгредієнтів з журналу. Брюссельську капусту ми почали вирощувати і на нашій дачі. А рецепт її приготування з американського журналу і досі один з моїх улюблених :-)

Щоб приготувати брюссельську капусту в медово-гірчичному соусі потрібно:

• 500г брюссельської капусти
• 1 ст.л. гірчиці (вже готової)
• 2 ч.л. меду
• 1 ст.л. винного або яблучного оцту
• 6 ст.л. олії
• сіль, перець
• суха мелена паприка

Є один секрет, який допомагає позбутись гіркого присмаку, притаманного цьому виду капусти: просто розріжте кожну мініатюрну капустинку навпіл, до 1 літра води додайте сік 1 лимона і доведіть до кипіння, сюди ж покладіть половинки брюссельської капусти і варіть 5-7 хвилин (час відраховуйте від моменту закипання води разом з капустою). Потім відцідіть воду

В пательню налийте 3 ст.л. олії, туди ж покладіть відварену капусту, посоліть, поперчіть і підсмажте 3-4 хвилини

Додайте соус, мелену паприку і, постійно помішуючи, готуйте на середньому вогні до загустіння соусу

А знаєте чим нас вчора наш кум і по сумісництву сусід пригостив? Моїм улюбленим італійським печивом - Кантуччі! Та ще й не звичайним, а шоколадним з мигдальними горішками, апельсиновими цукатами і ледь відчутним ароматом кориці :-) Завжди кажу, що кантуччі - моє найнайнайулюбленіше печиво, а отакий незвичний шоколадний варіант, то взагалі ''щось з чимось''. Мені воно ідеально підійшло до молока - кантуччі по своїй природі тверді, і в тому вся ''сіль'', бо вони створені для смачнючого занурювання в якийсь напій: вино (то класика), або ж в моєму випадку - чай чи ще краще молоко. Та й до горнятка кави чудово підійдуть. Апельсинові цукати і шоколадне тісто - ідеальна пара, а кориця дуже вдало доповнює все своїм вишуканим ароматом. Якщо ж хочете класичних кантуччі, то рецепт тут :-)

Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

• 210г борошна
• 40г какао
• терта цедра 1 апельсина
• 100г почищених мигдальних горішків
• 100г апельсинових цукатів
• 210г цукру
• 2 яйця
• 1 ч.л. розпушувача
• 25г масла (кімнатної температури)
• щіпка солі
• ванілін
• щіпка кориці

Перемішайте усе до утворення крихт


Додайте яйця, мигдаль (я кладу цілі горішки, не подрібнюючи їх) і цукати

Ця історія про те, як в Тамари вкрали сирник... цілісінький щойно спечений сирник... і прямо з підвіконня! Хоча ні, почну не з сирника, а зі слів Тамариної бабусі: '' Томочка, послухай мене, старшу жінку з життєвим досвідом. Нащо тобі та ''бухалтерія'', йди вчитись на повара. В повара завжди буде що поїсти і чим сім'ю нагодувати''. Тамара, чомусь, ще зі школи уявляла себе бухгалтером: такою серйозною жінкою в модних окулярах зі стопкою паперів, морем цифр і великою відповідальністю. Але бабуся не відступала, назбирала Тамарі велику колекцію кулінарних журналів і повільно, але впевнено звела внучку з ''бухгалтерської дороги'' в кулінарний бік - так Томочка стала дипломованим кухарем - кондитером і щасливо працювала в одному з місцевих ресторанів. Бабуся мала рацію: вдома в дівчини завжди було щось смачненьке, от тільки так хотілось нагодувати тими смаколиками не тільки бабусю, батьків і молодшого брата, а ще й для когось романтичну вечерю приготувати. Ні, з залицяльниками в Тамари ніколи проблем не було. Але всі їй були ''якісь не такі''. Ну от, наприклад, сісуд Микола з 4 поверху зовсім не мав смаку до одягу: ну як можна носити ту огидну світло зелену сорочку. А Тарас - офіціант з ресторану, де працювала Тамара: ніби й нормальний, симпатичний хлопець, але оте його кучеряве волосся... перебирала харчами Тамара. ''Ні, я буду чекати свого принца: красивого, високого, розумного і багатого!'' записала вона ті чотири ознаки майбутнього судженого на папірці, заховала його в шухляду і пішла місити тісто на сирник. То був новий кулінарний винахід Тамари - сирник з рисом, таке собі два в одному: запіканка і пиріг, ще й з цукатами, цедрою і корицею. Готовий сирник господиня поставила на кухонне підвіконня (жила Тамара на першому поверсі і кухонне підвіконня було її улюбленим місцем для ''вистигання'' готових страв). А через 10 хвилин сирник зник! Разом з новою тортівницею, яку Тамара з тижні чекала аж з далекого Китаю. ''Цирк на дроті'', подумала Тамара і в пошуках злодія висунула голову у вікно. Під під'їздом бігав Михайло Іванович (так звали собаку, яка вже надцять років жила біля Тамариного будинку), пес крутив язиком і вдоволено облизувався. ''Ну що, Михайло, на солодке тебе потягнуло? Вже котлети і ковбаса тобі не подобаються! То хоч тортівницю нову назад віддай'', вела розмову з псом Тамара. Михайло Іванович подивився на неї своїми сонними очима,  оглянувся назад, гавкнув і десь собі побіг. А зранку Тамара знайшла на підвіконні свою тортівницю! Чистісіньку, а всередині була шоколадка і записка: ''Вибач, що не встиг врятувати твій пиріг. То підлітки з сусіднього дому так невдало пожартували... Тортівницю доставляю назад цілою і непошкодженою. Шоколадка тобі для підняття настрою і ще запрошую завтра на горнятко кави. Чекатиму в 5 годині під під'їздом. Надіюсь, прийдеш. Іван''. За одну секунду Тамара перебрала в пам'яті всіх знайомих і незнайомих Іванів: ні, Іван дядька Павла ніколи б не пішов на такий героїчний вчинок з порятунком китайської тортівниці, Ванька - сторож з роботи живе в іншому кінці міста... Тамарина гордість казала їй навіть не думати йти на зустріч з невідомо ким, але жіноча цікавість змусила в 4 годині вже бути одягненою, підмальованою і краєчком ока (заховавшись за фіранкою) заглядати у вікно, щоб побачити того інтригуючого кавалера. Через деякий час з будинку навпроти вийшов молодий чоловік середнього зросту, з невеликою залисиною, букетом троянд і попрямував прямісінько до Тамариного під'їзду. ''Красивого, високого, розумного і багатого...'' крутився в голові дівчини список обов'язкових рис її майбутнього принца. ''Ну нічого, поп'ю кави, порозмовляємо та й все'', подумала Тамара і, як годиться поважаючій себе дівчині вийшла з дому на 15 хвилин пізніше домовленого часу. А потім була запашна кава, прогулянка вечірнім парком, надзвичайно приємна розмова з Іваном, який виявився сусідом з дому навпроти, вже-місяців-зо-три-закоханим-в-Тамару, лиш не знав як до неї підступити, а тут така можливість з порятунком тортівниці підвернулась! Після тої та багатьох інших романтичних прогулянок з Іваном Тамара зім'яла свій список з ''принцовими'' рисами в м'ячик і щасливо жбурнула його в смітник. Ну і що, що суджений виявився не високим, зовнішність його не відповідає стандартам глянцевих журналів та й фінанси ''не співають романсів'', зате він розумний, добрий, люблячий, а ще куди там принцам до нього з його знатним прізвищем: Король! Іван Король! З ним Тамара стала не принцесою, а справжнісінькою королевою :-) Ну а сирник з рисом посів почесне місце на кухні ''королівського'' подружжя - він став символом їхнього знайомства і кохання :-)

Для тіста покладіть разом борошно, розпушувач, цедру, цукор, сіль і масло 

Для начинки у глибоку каструлю (з товстим дном) покладіть рис, 40г цукру, сіль і масло (можна готувати і в мультиварці - оберіть програму ''Каша'')

Варіть до готовності рису (не забувайте час від часу помішувати). Потім дайте рису трішки вистигнути

Додайте до готового рису терту лимонну цедру, сир або рікотту, цукати, яйця, ванілін, корицю і 5 ст.л. цукру. Гарно все перемішайте

Дістаньте тісто з холодильника, 2/3 від нього тоненько розкачайте і викладіть у форму з бортиками