Поділіться рецептом :-)

кавовий сирник

Мабуть, мій чоловік - єдиний на планеті італієць, який не любить каву. Терпіти не може ні її смаку, ні аромату. Але якимось чудом просто обожнює два кавові десерти - тірамісу і сирник "Капучіно". Про тірамісу розповідати не буду, бо той ніжний десерт вже давно перетнув італійські кордони і набув всесвітньої слави. А от кавовий сирник для мене особисто став цікавим відкриттям тут, в Італії. Вперше його побачила на весіллі в наших італійських друзів, а потім ще й чоловікова тітка прийшла до нас в гості з тією ароматною смакотою. Для мене було, якось незвично бачити "темний" сирник: я більше звикла до того, що сирники всередині білі :-) В цього десерту не лише незвичний вигляд, а й дуже цікавий багатий смак. Поповніть свою "сирникову" колекцію ще одним смаколиком :-) 

Для сирника з капучіно потрібно:
Pudina tal-Ħobż

Дуже люблю здобне тісто, обожнюю його місити, а ще більше потім їсти :-) Тому, завжди дію за правилом "смакоти забагато не буває" і мішу подвійну порцію тіста. От так у мене потім виходить пів стола солодких булочок, а на Великдень  з десяток власних пасок, ще й друзі своїми пригощають. Те, що не встигаємо з'їсти заморожую, а що  в морозилку не поміщається, перетворюється на смачнючий мальтійський шоколадний пудинг. Готувати його мене навчила моя свекруха: колись давно той десерт вважався "бідним", бо готувався лише з залишків черствого хліба, молока і яєць. Моя свекруха часто згадує, як її мама після кожного обіду збирала зі столу шматочки і крихти хліба, що залишився і готувала пудинг (часи були повоєнні, в сім'ї 10 дітей і прогодувати усіх треба було). Але з часом пудинг "збагатився" цукатами, родзинками, какао, цедрою і перетворився на шедевр. Без перебільшень скажу, що то один з найсмачніших десертів, які я коли - небудь куштувала. Щоліта, коли гостюємо в чоловікових родичів на Мальті, окрім їхніх смачнючих пончиків чи не кожен день купую в пекарні і шматочок свіжого мальтійського хлібного пудинга. Місцеві жителі дуже гордяться тим десертом і відносять його до своїх національних страв, підкреслюючи, що то не англійський пудинг, а мальтійський. Мальта була колонією Великобританії, тому й чимало страв на той крихітний острів прийшло саме з "туманного альбіону", але мальтійці до кожної страви додали щось своє, щось змінили і створили свої власні смаколики. Кожна місцева господиня має свій рецепт хлібного пудинга, як у нас у кожній хаті готують борщ по - іншому. Пропоную рецепт бабусі мого чоловіка, то така смакота, що хоч і готую здоровенне деко - десерт вмить зникає. За основу для пудинга можна використати звичайний хліб, але найсмачнішим він виходить саме зі здобою - булочками або пасками. Готовий пудинг слід обов'язково залишити на ніч в холодильнику, тоді він настоїться, набуде притаманної йому вологої консистенції і стане ще смачнішим :-)

Для мальтійського хлібного пудинга потрібно:
заварні деруни

Здається, така проста страва, а має стільки варіацій. Не знаю, яка ще інша страва має таку велику кількість назв: деруни, тертюхи, моя знайома називає їх кремзликами, а в кулінарній книзі їх по - ніжному назвали "беці"... яку б назву не видумали, а смакота залишається смакотою, недаремно, ті смажені картопляні палянички вже давно стали класикою :-) Найбільше люблю заварні бабусині тертюшки. Вони виходять надзвичайно ніжні, пухкі і високі. А якщо подати їх  з "фірмовим" пікантним сметанним соусом мого дядька, то такому смаковому дуету взагалі ціни нема! Спробуйте :-) 

Для заварних дерунів потрібно:
паска з морквою

Хоч я й живу в Римі вже більше 10 років, вже давно звикла до тутешнього життя, їжі і звичаїв, моя душа, мабуть, завжди залишиться українською. Особливо сильно моя "українськість" проявляється на свята, коли душа прагне наших традицій (без них якось навіть свята не відчуваються),  а мій український шлунок (хай як то нероматично звучить) вимагає наших рідних наїдків, до яких звикла з дитинства. Тому,  на Великдень щороку печу наші паски, запікаю м'ясо по - маминому, готую бурячок з хроном і ще багато української смакоти. Потім кличемо до нас в гості чоловікову тітку, яку я вже давно "підсадила" на деякі страви з нашої кухні :-) А минулого року на Великдень тітка Джакоміна зробила мені чудовий сюрприз: в її будинку живе наша жінка, пані Люба зі Львова. Оскільки тітка - людина надзвичайно дружелюбна і балакуча, вона відразу з пані Любою потоваришувала, почала їй розказувати про мене і все, що вона знає про наші традиції. От минулого року тітка прийшла до нас на Великодній обід і принесла подарунок - домашню паску від пані Люби :-) Як то було приємно! Частинка чогось рідного в далекій від дому землі, а ще то була одна з найсмачніших пасок, які мені доводилось куштувати, така м'яка, як хмаринка. Тітка ще нас тоді так розсмішила: паска була чудесного яскраво - жовтого кольору, от я й почала в голос думати над тим секретним жовтим інгредієнтом, а тітка й каже: "Точно, мені Люба ще казала, що то паска з чимось... чи то з ананасом, чи з гарбузом..." Як потім виявилось, пасочка була морквяна:-) Рецепт дуже простий і не потребує 120 яєць, а всього два, та це не робить її менш смачною. Цього року буду пекти 2 види пасок: бабусину на жовтках і морквяну від пані Люби. Пасок на Великдень забагато ж не буває, особливо, якщо то така смакота:-))))

Для морквяної паски потрібно:
грінки до супу

Сьогодні рецепт з розряду "простіше не буває", але найчастіше саме в простоті і проявляється геніальність більшості речей, ну і їжі то теж стосується :-) Дуже часто готую овочеві супи - пюре і подаю їх з пікантними гірчичними сухариками. Таке доповнення збагатить смак навіть найпростішого супу. А ще для мого чоловіка то найкращий снек до пива, а дитині - більш здорова заміна смаженим чіпсам. Усім любителям пікантних хрумких страв присвячується :-)

Для гірчичних сухариків потрібно:
сирник з маком

Є в нас вдома спеціальний "весільний" записник, який для мене є своєрідною скринькою зі скарбами (і безцінними спогадами). Туди бабуся роками старанно записувала рецепти весільної випічки. І хоч той зошит вже давненько припадає пилом (колись бабуся чи не щовихідних пекла гори пляцків на різні весілля, тепер же роки беруть своє, та й "мода помінялась")... а тоді, кільканадцять років тому,  пам'ятаю, як ми часто їздили на весілля до родичів у село. Для мене саме весілля в селі були якимось надзвичайним таємничим дійством, коли усі господині села брали свої зошити з переписами, зносили кльоші і інший посуд (перед тим старанно помітивши кожну тарілку, щоб після весілля не переплутати де чиє) і поки чоловіки складали шалаш і вудили ковбаси, жінки творили на кухні чудеса :-) Для мене - дитини те все дійство виглядало, як найважливіше у світі кулінарне змагання на найвправнішу господиню з призом у вигляді похвали від "щасливо - поїдаючих - ті - пляцки - гостей" на зразок "Цей сирник пекла Галина, Василева жінка, ото господиня!" Я тоді була зовсім малою, але мені завжди вділяли найцікавішу роль - доїдати обрізки пляцків (я ще й періодично на вулицю бігала, де вудили ковбаси, щоб і там щось перекусити)! Ех, скільки я тоді всього перепробувала.  Ото сиділа я собі між господинями, жувала пляцки з ковбасою і слухала їх розмови. Кожна господиня на весілля намагалась роздобути якийсь новий супермодний і екзотичний рецепт. Найбільше в тому плані пощастило Марійці Миколішинці (так казали господині і мені ті слова до сьогодні сидять в голові :-)), бо "двоюрідна сестра племінниці її свекрухи" (щось в тому роді :-)))) після війни переїхала до Сполучених Штатів, і, як казали господині: "Миколішинці йде Америка!" Не впевнена, що з подарунками з іншого континенту родичка передавала Марійці кулінарні переписи, але жінкам так подобались Марійчині рецепти, що усі в неї їх переписували, додаючи до кожної назви слово "американський", так у нашому селі стали супер популярними "М'ясо по - американськи", "Американський печінковий паштет", "Американський сливовий пляцок" і ще багато чого іншого (цікаво,чи самі американці коли - небудь ту смакоту куштували :-))) Серед тих екзотичних рецептів був Марійчин Королівський сирник, який господинці теж охрестили "американським". Не буду вдаватись в історію і місце походження того пирога, бо то, як на мене, не має значення. Головне, що то така смакота виходить, що його неможливо забути. Той сирник багато років прикрашав весільні кльоші і першим з них зникав. Він багатий на вигляд і на смак (в начинці і сир, і мак, і вишні), а верх пирога прикрашає смачнюча хрумка посипка (яку тепер модно називати екзотичним терміном "штрейзель"). Не знаю, коли знову попаду на весілля, як ті, що були багато років тому... а от сирник такий печу на усі свята. Хай там мода (в тому числі й кулінарна) змінюється, деякі речі з роками стають ще смачнішими...

Для королівського сирника потрібно:
американський хліб

Цю закручену завиванцем зелену смакоту з гострими часниковими нотками я відкрила для себе на весіллі подруги. То було дуже давно, багато чого вже й забулось (навіть не пригадую в що я була вдягнена :-)))), а от ця страва так сильно закарбувалась в пам'яті, що я змушена була її відтворити вдома, бо той завиванець просто "стояв" у мене перед очима і не давав спокою. Весілля було літом і на гаряче подавали легенький питний борщик, а компанію борщу складав цей апетитний рулетик. То така собі оригінальна і нова альтернатива звичним пампушкам з часничком і петрушкою. На смак він мені ще нагадав американський часниковий хліб, який я просто обожнюю, правда, структура і інгредієнти все ж ближчі до наших українських пампушок. Той "весільний" завиванець у ролі начинки мав петрушку,  я ж готувала і з петрушкою, і з базиліком,і з черемшою (тільки тоді треба менше часнику додавати, бо та травичка вже сама по собі досить "часникова") і навіть з вареним шпинатом, виходить щоразу смачно і по - новому :-)

Для часникового хліба потрібно:
польський сирник

Такий мазурек пече моя подруга - полячка Софія. У них з чоловіком своя пекарня - піцерія - гарячий стіл (такий собі смачний заклад "все в одному") недалеко від мого дому.  Зазвичай, вони готують типові італійські страви, але перед Великоднем Софія "відривається на повну" і вже традиційно додає до асортименту польську випічку. От минулого року я побачила у них на вітрині новий пиріг і кажу: "Якась така цікава кростата у вас", а Софія дивиться з подивом на мене й відповідає: "Ірі, ти що! То не кростата! То ж наш польський мазурек!" Соромно зізнатись, я раніше й не знала що таке мазурек, як його готують і з чим їдять :-) Тепер знаю, що то смачнючий солодкий пиріг, який можна готувати з безліччю цікавих начинок. Пропоную вам сирний мазурек з варенням, саме такий, як у Софії. Любителі сирників, вам сюди :-)

Для мазурека з сиром і варенням потрібно (для форми 23 см в діаметрі):
буряк рецепт

Пам'ятаю, як вперше приїхала до Італії, тоді ще мій майбутній чоловік повів мене в супермаркет і я в прямому значенні слова впала в розпач! Повнісінько макаронів різних форм, ціле королівство м'ясних і сирних виробів, овочі - фрукти, як каже моя бабуся "до кольòру - до вибòру", одним словом - усе чого душа забажає, а в мене трагедія: не бачу сметани, сиру (нашого домашнього) і буряків! Я навіть мамі по телефону плакала, як же я тут без борщу і сирників жити буду :-) Як виявилось, все тут є, просто треба добре пошукати: сметану легко знайти і в Італії (і нічим не гіршу за нашу), замість сиру для сирників чудово підходить ніжна італійська рікотта (а якщо вже зовсім ностальгія за домашнім українським сиром почнеться - на допомогу прийдуть, а вірніше - приїдуть наші шофери, які щотижня привозять українські продукти), а з буряками взагалі казка - їх тут продають уже вареними! Бурякові страви італійці (принаймі ті, яких я знаю) готують не так часто, як ми, але коли вже щось і готують, то виходить дуже смачно і незвично. Одного разу в гостях на столі стояв ось такий простий і водночас смачнючий яскраво - червоний буряковий салатик. Раніше й не уявляла, що можна так чудово в одній страві поєднати буряки з апельсинами, а то виявляється просто геніальне поєднання - така неочікувана свіжість і легкість! Італійці їли той салат з запеченою картоплею і ковбасками, а мені він, чомусь, найбільше смакує з нашим маринованим оселедцем і шматочком домашнього хліба...  Спробуйте :-)

Для італійського салату з буряками потрібно:
панна котта рецепт


Колись давно, ще до приїзду в Італію, я думала, що лазанья - то рибний пиріг, а "панакота" (я її тоді так неправильно називала :-)) для мене була взагалі чимось страшенно заморським і екзотичним. Тоді я й уявити не могла, що буду мати сусіда Франческо , який готує найсмачнішу в світі панна котту! Він мене й навчив секретам цього смачнючого італійського десерту. Ви коли - небудь їли хмаринку? Таку м'яку - прем'яку і дуже ніжну, повільно надламуючи ложечкою маленькі шматочки, які просто тануть в роті... Франческо завжди повторює, що панна котта - один з найлегших у приготуванні десертів, який водночас і найлегше зіпсувати: навіть один лишній грам желатину, недостатньо жирні вершки, або занадто довге перемішування вмить перетворять "ніжну хмаринку" на твердий і незрозумілий кумочок вершків з желатином... Сьогодні поділюсь своїм улюбленим варіантом панна котти, (любителі чаю з молоком мене зрозуміють) :-) Аромат бергамоту, приємні, ледь терпкуваті чайні нотки і ніжні вершки просто казково поєднуються... полийте готовий десерт топленим гірким шоколадом і райська насолода гарантована - слово великої солодкоїжки!

Щоб приготувати панна котту з бергамотовим чаєм потрібно:


Ми в Instagram

© Італійські голубці. Design by FCD.