Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

Мій чоловік - італієць виріс на місцевих мінестроне і якби не я, він би ніколи не відкрив для себе багатий світ українських супів :-) Настільки вони йому подобаються, що в нас принаймі тричі на тиждень на обід мусить бути перша страва в українському стилі. А зелений борщ, то взагалі улюблений ''делікатес'' для моїх домашніх. От тільки я його трішки видозмінила, чи, радше,  підлаштувала під доступні тут продукти. Щавель не завжди вдається ''роздобути'', а от шпинат є всюди і, знаєте, він в зеленому борщі просто чудовий! Страва виходить ще ніжнішою, а для кислинки, за бажанням, додайте трішки лимонного соку.

Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

• 2л м'ясного бульйону (можна і просто води)
• 1 морквина
• 1 цибулина
• гілочка селери (за бажанням)
• 2 середні картоплини
• 300г мороженого шпинату (або 2 пучки свіжого)
• 100 - 200г сметани (тут на особистий смак, якщо любите ситні супи, тоді додайте, як я всі 200г) в Італії я замість сметани використовую Panna da cucina 
• 1 ст.л. борошна
• 1 зубок часнику
• зелена цибулька
• сіль, перець, суха мелена паприка
• 2 ст.л. смальцю або олії
• 4 варені яйця

Готуйте засмажку до прозорості цибулі






Через 5хв додайте подрібнену зелену цибульку, сіль, перець і готуйте ще 3-4хв під кришкою




Додайте шпинатно - сметанний соус до бульйону з м'ясом і картоплею і дайте закипіти

Колись давно (ще в школі) була в мене близька подруга Оксана. Нажаль, потім вона переїхала до іншого міста, а мене доля закинула аж до далекої Італії, тож бачимось ми дуже рідко і спілкуємось більше віртуально. Пам'ятаю, як ми після уроків ходили по черзі одна до одної на обід :-)  Я то просто обожнювала! І, чомусь, в гостях їжа мені завжди здавалась смачнішою, ніж вдома. Найбільше я любила борщ Оксаниної мами - то був ніби і борщ і не зовсім :-) Така - собі варіація на тему: незвичні інгредієнти і новий смак, а в результаті - новий суп, не менш смачний за свого всесвітньо відомого класичного родича. 

Для борщу "По-іншому" потрібно:

Пиріг з гречкою і картоплею попав до нашої сім'ї разом з сусідкою Орисею. Тьотя Орися була ''дитиною асфальту'' - все життя прожила в місті, завзято гризла граніт науки (маючи обидвох батьків - вчителів то було цілком логічно) і кулінарією особливо не цікавилась. А потім доля вирішила внести свої романтичні корективи в одноманітне Орисине життя і послала їй на зустріч сільського парубка Вітю, який своєю простотою і щиросердечністю відразу полонив серце і душу дівчини. Батьки - вчителі не відразу сприйняли ентузіазм доньки, але краще приглянувшись до Віті ''розтанули'' і незабаром пара відгуляла гучне весілля :-) А потім виявилось, що Вітя дуже любить смачно поїсти, а Орися на біду зовсім не вміє готувати. План по вирішенню проблеми взяла на себе Вітина мама: на сімейній раді було вирішено відвезти Орисю на місяць в гості до свекрухи. Час був літній, тепла погода, свіже сільське повітря, домашні овочі і фрукти, щойно видоїне молоко з пінкою - хіба можна знайти краще місце для проведення кулінарних майстер класів! На щастя, Орисі дуже пощастило зі свекрухою, бо то була справді жінка з ангельським терпінням, великим серцем і надзвичайними кулінарними вміннями. ''Кулінарні курси від свекрухи'' почались з приготування базових страв: борщ, вареники, гречаники. Коли ж Орися набила руку, свекруха з блиском в очах промовила ''Сьогодні будемо пекти Вітину улюблену страву - Гречаний пиріг!'' Для Орисі то було диво - дивне, бо раніше такої страви вона ніколи не їла. ''Тільки не називай його Яворівським пирогом'', повела свій монолог свекруха, ''бо як почує мій чоловік, то буде весь день бурчати. Для нього то пиріг його мами, бо яворівський без моркви'', тож для збереження дідових нервів пиріг в родині споконвіку називали просто гречаним. ''Тісто має бути тоненьке, особливо зверху, а начинки треба класти багато, тут вся сіль в начинці'', продовжувався монолог експерта. Пиріг Орися навчилась готувати ідеально, потім тішила ним щонеділі Вітю, і нас пригощала. От тільки мені все ж подобається не лише начинка, а й тісто в цій випічці, тож для мого індивідуального смакового балансу, тісто не роблю прозоро - тонким, а навпаки залишаю його досить відчутним. Ну але то вже на особистий вибір :-) Начинку ж готую строго по Орисиному опису (виходячи з наявності в холодильнику додаю шкварки чи бекон, або шпондер, як його називає Орисина свекруха). Лиш один нюанс змінила на свій розсуд: не люблю цілу гречку в начинці, тож перемелюю її блендером, але то так - мої смакові вибрики. І ще каррі додаю для пікантності. Побачила б те Орисина свекруха, бідна б я була :-) А за рецепт пирога вже багато років їм дуже вдячна.

Приготуйте тісто: (я мішу в хлібопічці, але якщо місити руками, результат буде всеодно пречудовий). Перемішайте разом теплу воду, олію, цукор і сіль (якщо використовуєте свіжі дріжджі, тоді додайте їх сюди ж, а сіль покладіть в кінці до борошна)

Поки тісто підростає, приготуйте начинку: бекон наріжте невеличкими кубиками і підсмажте його в олії до напівготовності (для пісного варіанту пропустіть цей крок)

Гречку теж відваріть в підсоленій воді. Потім я її ще перемелюю блендером (якщо любите цілу гречку в начинці, тоді просто пропустіть цей крок)

Гарно перемішайте картопляне пюре, гречку і бекон з цибулею і морквою. Посоліть, поперчіть, додайте каррі, часник (пропущений через прес) і паприку

Тісто ще раз легенько обімніть і розкачайте до 1см завтовшки (розкачувати слід на дошці або пергаменті, щоб потім можна було його перевернути)

Відріжте лист пергаменту по розміру форми для пирога, накрийте ним пиріг і обережно переверніть догори дном. Таким чином пиріг опиниться на пергаменті ''швом'' донизу. Покладіть його разом з пергаментом у форму, а потім руками дуже обережно примніть поверхню пирога, щоб він зайняв усю форму. Верх пирога змастіть збитим яйцем і наколіть виделкою (для пісного варіанту пиріг змастіть теплою водою)

Випікайте приблизно 40-50хв (до рум'яного кольору) при 180С. Готовий пиріг відразу дістаньте з духовки. Не хвилюйтесь, якщо його поверхня трішки ''надується'' - для цього є один нехитромудрий фокус :-)

Як тільки витягнете пиріг з духовки, відразу накрийте його кухонним рушничком, а поверх нього покладіть прес (в мене в ролі пресу - кухонна дошка і 4 книжки) :-) Залиште так майже до повного вистигання - верх пирога зм'якне, вирівняється і гарно пристане до начинки

Недавно я впіймала себе на думці, що вже багато років (а може й завжди) сприймаю людей і взагалі навколишній світ через їжу... 😁 Ага, в кожного є свої дивні риси і я тут зовсім не виняток :-) Поясню краще: уявіть собі, що ви заходите в оселю, де усе повітря пронизане ванільним ароматом, а з кухні доносяться вправні стукання ложок, виделок і інших кухонних ''причандальок'', на плиті в банячку щасливо гріється борщ, на пательні шкварчать котлетки, а в духовці підростають солодкі булочки... Така сім'я просто не може, не має права бути нещасливою! Так: в моєму сприйнятті щасливі люди завжди пахнуть ваніліном, або корицею, або лимонною цедрою, а ще часто додаються аромати свіжих спецій, меду і навіть рішучий запах пікантного часничку - то теж ознака щастя. Тільки в люблячої і сповненої позитиву господині вареники виходять не просто грудочками борошна з начинкою, а справжнім витвором мистецтва (хай у них не буде ідеальна форма, чи вони будуть різного розміру - зате в них є найголовніше - вкладена душа і вони неодмінно піднімуть настрій усім, хто їх щасливо поїдатиме). Щаслива, незаклопотана людина ніколи не снідатиме однією кавою, до кави неодмінно має бути ароматна булочка чи печенько, а особливо позитивні люди ще й канапкою на сніданок посмакують :-) Ось так, така проста арифметика в моїй голові і в навколишньому баченні :-) І така теорія мене ще ніколи не підводила. От, наприклад, в тітки мого чоловіка завжди виходять найніжніші в світі ньокки (чи ліниві вареники, як я їх називаю), вони такі, знаєте, м'які-прем'які, наче невагомі хмаринки з досить багатим ''рішучим'' смаком - саме такою є і тітка Джакоміна (на вигляд дуже тендітна ніжна жінка, зате з надзвичайно сильним і завжди оптимістично налаштованим характером) :-) Скільки лінивих вареників я перепробувала за багато років в Італії, а тітчині мені найкращі. Коли їх готуватимете, не забудьте додати хороший настрій, дрібку оптимізму і любов до ближнього - то є три дуже важливі інгредієнти для вдалого результату :-) Смачного!

Покладіть разом усі вказані інгредієнти і замісіть з них тісто (якщо воно надто липке, додайте ще трішки борошна)

Поріжте ''ковбаски'' на шматочки, приблизно 1 - 1,5 см завтовшки (взагалі, тут питання смаку - якщо любите великі ньокки, спокійно нарізайте їх такого розміру, якого бажає ваша душа гурмана)

За допомогою виделки зробіть на кожному лінивому вареничку повздовжні заглибинки: просто ''прокатайте'' ньокки по зубцях виделки. Такі зазубринки потрібні не для естетичного вигляду, а для того, щоб соус краще огорнув готові ньокки

Відваріть в киплячій підсоленій воді до готовності (для цього достатньо 1хв після того, як ньокки спливуть на поверхню води). А потім смакуйте їх з вашим улюбленим соусом, зі сметанкою чи маслом :-)

Дуже люблю здобне тісто, обожнюю його місити, а ще більше потім їсти :-) Тому, завжди дію за правилом "смакоти забагато не буває" і мішу подвійну порцію тіста. От так у мене потім виходить пів стола солодких булочок, а на Великдень  з десяток власних пасок, ще й друзі своїми пригощають. Те, що не встигаємо з'їсти заморожую, а що  в морозилку не поміщається, перетворюється на смачнючий мальтійський шоколадний пудинг. Готувати його мене навчила моя свекруха: колись давно той десерт вважався "бідним", бо готувався лише з залишків черствого хліба, молока і яєць. Моя свекруха часто згадує, як її мама після кожного обіду збирала зі столу шматочки і крихти хліба, що залишився і готувала пудинг (часи були повоєнні, в сім'ї 10 дітей і прогодувати усіх треба було). Але з часом пудинг "збагатився" цукатами, родзинками, какао, цедрою і перетворився на шедевр. Без перебільшень скажу, що то один з найсмачніших десертів, які я коли - небудь куштувала. Щоліта, коли гостюємо в чоловікових родичів на Мальті, окрім їхніх смачнючих пончиків чи не кожен день купую в пекарні і шматочок свіжого мальтійського хлібного пудинга. Місцеві жителі дуже гордяться тим десертом і відносять його до своїх національних страв, підкреслюючи, що то не англійський пудинг, а мальтійський. Мальта була колонією Великобританії, тому й чимало страв на той крихітний острів прийшло саме з "туманного альбіону", але мальтійці до кожної страви додали щось своє, щось змінили і створили свої власні смаколики. Кожна місцева господиня має свій рецепт хлібного пудинга, як у нас у кожній хаті готують борщ по - іншому. Пропоную рецепт бабусі мого чоловіка, то така смакота, що хоч і готую здоровенне деко - десерт вмить зникає. За основу для пудинга можна використати звичайний хліб, але найсмачнішим він виходить саме зі здобою - булочками або пасками. Готовий пудинг слід обов'язково залишити на ніч в холодильнику, тоді він настоїться, набуде притаманної йому вологої консистенції і стане ще смачнішим :-)

Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

Для мене борщ без пампушок, то як весна без пташиного співу :-) А якщо пампушки домашні, та ще й щедро политі часниковою поливкою з петрушечкою чи кропом, то шедевр на вашому столі і посмішки на обличчях тих, хто за столом гарантовані. Рецептів пампушок є пребагато, і в книгах, і в інтернеті і в кожної гоподині, мабуть, є свій особливий. Для мене ж немає вдалішого і смачнішого за бабусин. Пампушки, хоч і повністю пісні (не потрібно ні молока, ні яєць), та тісто виходить надзвичайно ніжне і м'яке - прем'яке, довго не черствіє і просто чудово смакує. Ну а часникова поливка (без неї пампушки - не пампушки) ідеально доповнює страву смаком і божественним ароматом :-) Усім бажаю смачного настрою!

Кекс "Зебра" вже так давно багатьом полюбився, що став, як борщ: у кожної господині свій рецепт. Гадки не маю, яка мудра нація вперше спекла цей ''смугастий'' пиріг, але тепер його з задоволенням смакують мільйони солодкоїжок по всьому світу. І не дивно, адже хто залишиться байдужим перед такою красивою і апетитною випічкою! Я завжди печу "Зебру" по маминому рецепту - кекс дуже легко і швидко готується, виходить ніжним, в міру солодким і завжди вдається. А ще одним плюсом маминого варіанту є те, що до складу входить не масло, а олія. Ще з дитинства обожнюю цей пиріг зі склянкою холодного молока. Якщо хочете чогось солоденького, легкого і красивого - цей рецепт для вас :-)