Вчора до нас "привалило" щастя - у вигляді чотирьох ящиків з різноманітними свіжими овочами :-) То так наша італійська кума (в якої тут є свій невеличкий город) нас потішила. Чого в тих овочевих пакунках тільки не було: там і баклажани, і цукіні, і болгарський перець різних кольорів, і помідори бачених і небачених мною раніше форм і ще багато - пребагато всілякої корисної смакоти. Два баклажани і півкілограма помідорів ми відразу й "уприходували" на вечерю для приготування моєї улюбленої пасти з овочами і куркумою. У цій страві нейтральні нотки пасти просто неперевершено поєднуються з ніжним баклажаново - томатним смаком, свіжістю базиліку, пікантністю часничку і яскравим літнім кольором куркуми - абсолютно нічого зайвого :-) 

Баклажани поріжте середніми кубиками (я їх не чищу), посипте сіллю і залиште на 20 хвилин, потім промийте під холодною водою і гарно процідіть - завдяки солі не лише забереться гіркота, притаманна баклажанам, а й при обсмажуванні овочі вбиратимуть набагато менше жиру

Покладіть баклажани в пательню з невеликою кількістю олії і смажте 2-3 хвилинки. Потім долийте половину склянки води і тушкуйте під кришкою (час від часу помішуючи) 10 хвилин

Коли баклажани стануть м'якими, зніміть кришку, додайте до них 1 зубок часнику (пропущений через прес) і готуйте ще декілька хвилин до випарування зайвої води

В іншу пательню покладіть помідори (у мене черрі порізані на четвертинки), долийте трішки олії, додайте 1 зубок часнику (пропущений через прес), цукор, сіль, перець

Сюди ж покладіть подрібнене листя базиліку або петрушки, легенько перемішайте і смакуйте на здоров'я :-) Завжди раді бачити вас на нашій віртуальній кухні!

Коли печемо вдома піцу (а таке явище на нашій кухні відбувається щосуботи :-)), приготування соусу довіряю своєму чоловікові - він має своє "ноу-хау" щодо "покращення мого домашнього томатного соусу і доведення його до ідеального соусу для піци" - цитую Робертові слова :-) І справді, його "покращений" соус робить піцу просто чудесною, надає їй багатшого і виразнішого смаку, а скільки радості споглядати той процес, коли чоловік чаклує на кухні, озброївшись здоровенною дерев'яною ложкою, перемішує булькаючий соус, досипаючи до нього свої секретні інгредієнти, які наповнюють всю хату неймовірним ароматом!Спробуйте, такої піци ви ще не їли :-)

Зубки часнику розріжте повздовж навпіл і легенько підсмажте їх з обох сторін в олії (потім часник витягніть з пательні)

До олії, в якій смажився часник додайте томатний соус, вино, цукор, сіль, трави, спеції і  пармезан

Готуйте на середньому вогні (час від часу помішуючи) приблизно 5 - 6 хвилин до загустіння (за цей час також випарується алкоголь з вина, а в соусі залишиться лиш приємний винний смак)

Як гарно, коли в нас гостює мама :-))) Чекаю того моменту цілий рік, рахую дні, а потім час летить так швидко, що намагаєшся вловити і насолодитись кожною миттю... А ще, мама завжди привозить нам українські смаколики, яких в Італії не знайти. В маминій валізі вже традиційно щороку до нас їде пляшка мого улюбленого квасу. От скільки разів вже переконувалась, що їжа і смакові пристрасті закарбовуються у нас в генах, і де б ми не жили, скільки б часу не пройшло, а смаколики з дитинства завжди будуть улюбленими. Отак в мене з квасом. Ох, як же мені не вистачає його в італійські надмірно спекотні дні! Але мама є мама - вона завжди знайде вихід :-) От, цього разу привезла мені не лише замовлену мною пляшку квасу, а й зовсім неочікуваний сюрприз - дивовижний рецепт того освіжаючого напою! Рецепт для мене дійсно дивовижний, бо для його приготування не потрібно житнього хліба (якого в Італії просто не знайти, а якщо десь і трапиться дивом, то буде коштувати, як дорогоцінний камінь). Спочатку, я трохи скептично читала той перепис і не мала великих надій, та коли мама його приготувала, на мій подив, вийшов саме той квас, який продавали на розлив з величезної бочки колись давно в Тернополі і він незмінно збирав величезну чергу бажаючих втамувати спрагу тим дивовижно - освіжаючим напоєм. Вперше цією смакотою пригостила маму її колега Марія Павлівна (неймовірна господиня, яка часто тішить знайомих різними самколиками), а мама (як партизан) тримала перепис тієї смакоти від мене в секреті, щоб привезти з собою і тут для нас приготувати. Тепер наша традиція зміниться - в маминій валізі замість купованої пляшки квасу з'явиться місце для якогось іншого українського смаколика, зате в моєму холодильнику щоліта житиме смачнючий домашній квас, який в 100 разів кращий за будь - який купований :-)

У глибоку каструлю покладіть цукор, залийте його водою і доведіть до кипіння

Потім додайте розчинну ячмінну каву, гарно перемішайте і дайте вистигнути (щоб було теплим)

Долийте розведені дріжджі до решти кавово - цукрового сиропу, сюди ж досипте лимонну кислоту і гарно перемішайте. Залиште бродити в теплому місці (в мене влітку це стіл на балконі) на 3 - 4 години

Потім готовий квас перелийте в пляшки і залиште в холодильнику принаймі на 4 години. Найкраще він смакує саме охолодженим. Зберігати в холодильнику його можна до 3 днів. Дякую, що завітали і бажаю всім свіжого літнього настрою!

А у вас буває так, що серед літа раптом захотілось Великодньої паски? І то так сильно захотілось, що її ванільний аромат переслідує вас цілий день :-)))  У мене сьогодні один з таких випадків. Але ж паска на те вона й Великодня, щоб пекти і смакувати її саме в той святковий день, тому влітку я печу чарівні булочки моєї мами. Для мене то одні з найсмачніших солодких булочок в світі: такі м'які - м'які, немов ніжна ванільна перинка, а їх дивовижний смак і аромат дуже нагадують пасочку. Завжди додаю до тіста родзинки, хоча їх можна замінити й цукатами, або взагалі пекти булочки без будь - яких додавань, вони завжди чудово смакуватимуть і наповнять ваш дім таким приємним ароматом, що хороший настрій вам буде гарантовано на весь день :-)

Вчора вечером дивились ми усією сім'єю передачу про різні цікавинки, от там і трапився один дуже "апетитно - пізнавальний" сюжет про макарони, а точніше, такий їх "довгий підвид", як спагетті. Я й не здогадувалась, що (грубо кажучи) до 1800 року не існувало сучасної виделки з 4 зубцями - то я про Італію, бо в інших країнах археологи понавідкопували багато стародавніх виделкоподібних пристроїв :-) Люди, зазвичай, споживали усі наїдки руками (з кухонних приборів були лиш ніж - найдавніший кухонний винахід і ложка), виделка ж, розглядалась, як протирелігійна річ (через свою форму) і навіть була заборонена церквою. Найвибагливіші "поїдачі" для зручності інколи замість виделки використовували кінчик ножа, на який наколювали шматки їжі. Потім з'явились виделки з двома і трьома зубцями. Що ж до звичної нам  "чотиризубої" виделки, її поява (якщо вірити переказам) пов'язана саме зі спагетті! Справа в тому, що король Неаполя Фердинанд ІІ надзвичайно любив спагетті, однак, та страва вважалась негідною знаті і на різноманітних офіційних трапезах її ніколи не подавали, оскільки, як відомо, в той час їли все здебільшого руками, спагетті були страшенно незручні для того діла. Існувала виделка з трьома зубцями, та, мабуть, зручніше вдягти штани через голову, ніж намотати спагетті на таку виделку :-) От король і дав завдання своєму повару Дженнаро Спадаччіні якось ту проблему вирішити - і вуаля! Так на світ з'явився геніальний винахід - виделка з чотирьма зубцями, яка ідеально підходить не лише для намотування на неї спагетті, а й для всіх інших смаколиків :-) Отак та історія нагнала на мене апетиту, що сьогодні в мене не було іншого вибору, як приготувати на обід щось зі спагетті! І не просто "щось", а одну з моїх улюблених страв - запіканку, яку італійці іноді ще називають тортом зі спагетті. Добре, що є чим ту смакоту - пресмакоту їсти :-)))) Усім бажаю смачного дня!

Для торта зі спагетті потрібно:

 Часник почистіть, розріжте кожен зубок навпіл повздовж і підсмажте легенько з обох сторін в олії, потім заберіть його з пательні

В пательню з олією (в якій смажився часник) вилийте томатний соус, додайте  орегано, базилік, сіль і перець

Сюди ж додайте нарізану кубиками моцареллу (якщо замість неї використовуєте голландський сир, тоді натріть його на грубій терці), рікотту (або домашній сир), пармезан і гарно перемішайте

Серед односельчан доньку Андрія і Софії відрізняло все: починаючи з її імені - Адель, яке у воєнні роки поміж звичними Маріями, Ганнами і Катрусями звучало дуже загадково і екзотично, тому в селі дівчинку всі кликали Делькою або Аделькою (так було легше вимовити і запам'ятати).  А почалось усе ще в кінці 20 - х років, коли брат мого прадідуся Андрій одружився зі своєю коханою Зосею (так у нас в селі кликали всіх Софій), а вже за кілька місяців молоде подружжя вирушило разом з іншими групами Галичан на заробітки аж до Франції. Там вони працювали в одній заможній і дуже хорошій сім'ї: Андрій робив усю чоловічу роботу, бо руки в нього дійсно були золотими, Зося ж була гувернанткою, а по сумісництву ще й кухаркою, освоюючи ази і секрети французької кухні. Згодом в них народилась донечка, якій дали цікаве мелодійне французьке ім'я - Адель. Так подружжя прожило у Франції кільканадцять років, доки не почалась німецька окупація і більшість галицьких емігрантів вернулись назад додому. Та "французька атмосфера" так сильно ввійшла в життя Андрія і Зосі, що вони і в рідному селі Сировари продовжували жити "з французьким присмаком" - їхнє подвір'я, манера вдягатись і розмовляти, поведінка відрізнялись від інших, що викликало неабияку цікавість. До Зосі часто приходили жінки - сусідки, щоб послухати нечуваних раніше "іноземних" історій та навчитись вишивати французьким вузликом. Андрій розповідав цікавинки про французьке будівництво. Адель же приводила друзів на іноземні смаколики. Серед тих цікавих дегустаторів була й моя бабуся. Вона дуже часто згадує Зосин вишневий пиріг з пшона, який усі в селі називали дивним словом "кляфута" (то, мабуть, так на українсько - польський манер жителі Сироварів перекрутили французьку назву "clafoutis") :-) Господині села старанно переписували в Зосі іноземні рецепти, разом з деякими дивними на той час для них інгредієнтами - щіпкою сухого цинамону, тертою цитриною... Добре, що бабуся так гарно зберегла свої кулінарні переписи, що тепер завдяки тому дорогоцінному потертому часом зошиту можна мандрувати не тільки світом, а й перенестись у минуле... а від рецептів, помічених в записнику фразою "від цьоці Зосі" ще й досі віє якоюсь легкістю, приємною солодкістю і свіжістю, наче їх огортає хмаринка хороших французьких парфумів...

Пшоно залийте холодною водою і залиште на 3-4 години (за цей час декілька разів поміняйте воду)

Сюди ж додайте мед, цедру і корицю. Доведіть до кипіння і варіть на малому вогні (час від часу помішуючи) до готовності (за необхідності долийте ще трішки молока, але не багато - каша має бути густою). Готову кашу накрийте кришкою і дайте настоятись 5 хвилин, потім залиште трішки вистигнути

До пшона додайте вишні, жовтки (злегка збиті виделкою), мелені або порібнені горіхи, ванілін

Легенько домішайте до пшона збиті білки. Потім перекладіть тісто у змащену маслом і присипану борошном форму (а ще краще - тортівницю, з неї потім набагато легше дістати готовий пиріг)

Перетріть руками 25г масла (холодного) разом з 1,5 ч.л. цукру і борошном - посипте цими крихтами верх пирога

Готовий пиріг остудіть і залиште в холодильнику на 1 годину - найкраще він смакує і тримає форму саме холодним. Дякую, що завітали :-)