Вчора вечером дивились ми усією сім'єю передачу про різні цікавинки, от там і трапився один дуже "апетитно - пізнавальний" сюжет про макарони, а точніше, такий їх "довгий підвид", як спагетті. Я й не здогадувалась, що (грубо кажучи) до 1800 року не існувало сучасної виделки з 4 зубцями - то я про Італію, бо в інших країнах археологи понавідкопували багато стародавніх виделкоподібних пристроїв :-) Люди, зазвичай, споживали усі наїдки руками (з кухонних приборів були лиш ніж - найдавніший кухонний винахід і ложка), виделка ж, розглядалась, як протирелігійна річ (через свою форму) і навіть була заборонена церквою. Найвибагливіші "поїдачі" для зручності інколи замість виделки використовували кінчик ножа, на який наколювали шматки їжі. Потім з'явились виделки з двома і трьома зубцями. Що ж до звичної нам  "чотиризубої" виделки, її поява (якщо вірити переказам) пов'язана саме зі спагетті! Справа в тому, що король Неаполя Фердинанд ІІ надзвичайно любив спагетті, однак, та страва вважалась негідною знаті і на різноманітних офіційних трапезах її ніколи не подавали, оскільки, як відомо, в той час їли все здебільшого руками, спагетті були страшенно незручні для того діла. Існувала виделка з трьома зубцями, та, мабуть, зручніше вдягти штани через голову, ніж намотати спагетті на таку виделку :-) От король і дав завдання своєму повару Дженнаро Спадаччіні якось ту проблему вирішити - і вуаля! Так на світ з'явився геніальний винахід - виделка з чотирьма зубцями, яка ідеально підходить не лише для намотування на неї спагетті, а й для всіх інших смаколиків :-) Отак та історія нагнала на мене апетиту, що сьогодні в мене не було іншого вибору, як приготувати на обід щось зі спагетті! І не просто "щось", а одну з моїх улюблених страв - запіканку, яку італійці іноді ще називають тортом зі спагетті. Добре, що є чим ту смакоту - пресмакоту їсти :-)))) Усім бажаю смачного дня!

Для торта зі спагетті потрібно:

 Часник почистіть, розріжте кожен зубок навпіл повздовж і підсмажте легенько з обох сторін в олії, потім заберіть його з пательні

В пательню з олією (в якій смажився часник) вилийте томатний соус, додайте  орегано, базилік, сіль і перець

Сюди ж додайте нарізану кубиками моцареллу (якщо замість неї використовуєте голландський сир, тоді натріть його на грубій терці), рікотту (або домашній сир), пармезан і гарно перемішайте

Серед односельчан доньку Андрія і Софії відрізняло все: починаючи з її імені - Адель, яке у воєнні роки поміж звичними Маріями, Ганнами і Катрусями звучало дуже загадково і екзотично, тому в селі дівчинку всі кликали Делькою або Аделькою (так було легше вимовити і запам'ятати).  А почалось усе ще в кінці 20 - х років, коли брат мого прадідуся Андрій одружився зі своєю коханою Зосею (так у нас в селі кликали всіх Софій), а вже за кілька місяців молоде подружжя вирушило разом з іншими групами Галичан на заробітки аж до Франції. Там вони працювали в одній заможній і дуже хорошій сім'ї: Андрій робив усю чоловічу роботу, бо руки в нього дійсно були золотими, Зося ж була гувернанткою, а по сумісництву ще й кухаркою, освоюючи ази і секрети французької кухні. Згодом в них народилась донечка, якій дали цікаве мелодійне французьке ім'я - Адель. Так подружжя прожило у Франції кільканадцять років, доки не почалась німецька окупація і більшість галицьких емігрантів вернулись назад додому. Та "французька атмосфера" так сильно ввійшла в життя Андрія і Зосі, що вони і в рідному селі Сировари продовжували жити "з французьким присмаком" - їхнє подвір'я, манера вдягатись і розмовляти, поведінка відрізнялись від інших, що викликало неабияку цікавість. До Зосі часто приходили жінки - сусідки, щоб послухати нечуваних раніше "іноземних" історій та навчитись вишивати французьким вузликом. Андрій розповідав цікавинки про французьке будівництво. Адель же приводила друзів на іноземні смаколики. Серед тих цікавих дегустаторів була й моя бабуся. Вона дуже часто згадує Зосин вишневий пиріг з пшона, який усі в селі називали дивним словом "кляфута" (то, мабуть, так на українсько - польський манер жителі Сироварів перекрутили французьку назву "clafoutis") :-) Господині села старанно переписували в Зосі іноземні рецепти, разом з деякими дивними на той час для них інгредієнтами - щіпкою сухого цинамону, тертою цитриною... Добре, що бабуся так гарно зберегла свої кулінарні переписи, що тепер завдяки тому дорогоцінному потертому часом зошиту можна мандрувати не тільки світом, а й перенестись у минуле... а від рецептів, помічених в записнику фразою "від цьоці Зосі" ще й досі віє якоюсь легкістю, приємною солодкістю і свіжістю, наче їх огортає хмаринка хороших французьких парфумів...

Пшоно залийте холодною водою і залиште на 3-4 години (за цей час декілька разів поміняйте воду)

Сюди ж додайте мед, цедру і корицю. Доведіть до кипіння і варіть на малому вогні (час від часу помішуючи) до готовності (за необхідності долийте ще трішки молока, але не багато - каша має бути густою). Готову кашу накрийте кришкою і дайте настоятись 5 хвилин, потім залиште трішки вистигнути

До пшона додайте вишні, жовтки (злегка збиті виделкою), мелені або порібнені горіхи, ванілін

Легенько домішайте до пшона збиті білки. Потім перекладіть тісто у змащену маслом і присипану борошном форму (а ще краще - тортівницю, з неї потім набагато легше дістати готовий пиріг)

Перетріть руками 25г масла (холодного) разом з 1,5 ч.л. цукру і борошном - посипте цими крихтами верх пирога

Готовий пиріг остудіть і залиште в холодильнику на 1 годину - найкраще він смакує і тримає форму саме холодним. Дякую, що завітали :-)

Італійська кухня без томатного соусу - то, як небо без сонця! Без нього неможливо приготувати класичну лазанью, рагу до пасти, більшість видів піци та ще незліченну кількість смаколиків. Влітку щороку готую велику партію домашнього соусу, бо ж гріх не скористатись таким багатством достиглих, червоних, нагрітих теплим сонечком помідорів :-) Колись боялась братись за таке приготування, думаючи, що то дуже складна справа, яка вимагає "набитої руки" і "неписаного диплома з домашньої консервації". Насправді ж, нічого подібного! Готувати домашній томатний соус легше, ніж зварити суп :-) Спробуйте - взимку (і не тільки) цей червоний смаколик дуже вас потішить.

"Відтиснуті" половинки помідорок покладіть у глибоку каструлю (найкраще взяти каструлю з високим дном, яку зазвичай використовуєте для тушкування). Крім помідорів не потрібно більш нічого додавати

Готуйте на малому вогні (під кришкою), час від часу помішуючи, доки помідорки гарно розваряться - приблизно 15 - 20 хвилин

Тепер прийшов час "перекрутити" тушковані помідорки і забрати непотрібну шкірку та зернята. Якщо ви щаслива власниця чи власник такої нехитрої штукенції, як на фото нижче - готувати домашній томатний соус для вас буде надзвичайно легко і швидко. Якщо ж не маєте такого приладу, сміливо скористайтесь звичайним ситом - вийде не так швидко, але не менш цікаво і смачно :-)

Перелийте отриманий соус в пательню, або каструлю. Додайте солі і цукру за смаком та готуйте на маленькому вогні до бажаної густоти

Смакота готова! Я, зазвичай, готовий соус заморожую або закриваю в банки: розливаю готовий гарячий соус в стерилізовані банки, не доливаючи на 2 см від кришки, відразу накриваю кришками, потім ще стерилізую його разом з банками 30 хвилин у великій каструлі з водою (час відраховую від моменту закипання) - на дно каструлі обов'язково покладіть кухонний рушничок, потім складаю банки догори дном і залишаю так до повного вистигання.

Нут я відкрила для себе в Італії і то, нажаль, не було "кохання з першого погляду". От не знала що з ним робити і в які страви його "прилаштувати", тому варила з ним лиш суп. Добре, що невдовзі чоловікова тітка просвітила мене і відкрила мені дивовижно смачний світ "нутоваріння" :-) Цей салат тітки Джакоміни - один з фаворитів моєї сім'ї. Він водночас і легкий, і ситний. А ще дуже корисний і такий яскравий, що розвеселить навіть у похмурий день. Buon appetito!

Сюди ж покладіть дрібно натерту сиру моркву (найкраще підійде терка для моркви по - корейськи)

Додайте консервований тунець (олію з нього не виливайте, вона знадобиться для заправки)

Для заправки перемішайте разом олію, сіль, перець, каррі, лимонний сік і цукор. Полийте салат і легенько перемішайте. Смачного :-)

Як каже мій Алессіо "пожаркіло" і на кожному телеканалі рекламують освіжаючі напої. Найбільше ентузіазму в моєї дитини викликає холодний чай. От щоразу як ідем до магазину, тягне мене за руку до відділу з тими чаями. І як пояснити дитині, що той напій (я маю на увазі його фабричну версію) не те, що не освіжає, а навпаки ще більше викликає спрагу - в ньому, напевне, цукру більше ніж води, а про інші інгредієнти я можу тільки здогадуватись (там лише справжні хіміки розберуться з усіма абревіатурами на етикетці). Але ми знайшли для себе вихід - після багатьох спроб "вивели" свій рецепт домашнього холодного чаю :-) Як кажуть, і мама спокійна, і дитина задоволена. Напій за смаком нічим не поступається магазинному, навіть ще смачніший, тай готувати його - одне задоволення. А якщо в склянку додати ще кубик льоду, то ніяка спека вам не буде страшна :-)

Яблуко почистіть і поріжте невеликими кубиками. Покладіть його у глибоку каструлю

Сюди ж додайте пакетики чаю, цукор, м'яту і лимонну цедру (її не потрібно терти, досить просто зрізати, не захоплюючи білий прошарок, який має гіркуватий смак)

Приходить, якось, мій чоловік з роботи й каже: "Ти знаєш, в нас на роботі на обід замість звичайного білого хліба почали давати такі смачні булочки з цільнозернового борошна! Я приніс одну тобі попробувати :-)" Скажу чесно, я ніколи не відносила себе до групи "прихильників цільнозернового хліба", люблю таке борошно в печиві, а от в хлібі, чомусь, не особливо воно мене приваблює. Та ці булочки, на диво, стали для мене відкриттям: вони просто неперевершені в поєднанні з вершковим сиром (я вже багато років готую свою домашню "Філадельфію") і скибочкою ковбаски або шинки. Виходить досить ситний і не менш апетитний сніданок або перекус. Спробуйте :-)

Перемішайте теплу воду, олію, сіль і цукор (я замішую тісто в хлібопічці, але можна спокійно замісити й руками - вийде не менш смачно)

Замісіть еластичне тісто і дайте йому підрости 2 годинки в теплому місці

Потім поділіть тісто на булочки бажаного розміру, викладіть їх на деко. На кожній булочці зробіть надріз у формі хрестика

Нагрійте духовку до 180С і випікайте булочки 20-30 хвилин. Смачного і дякую, що завітали!

Не люблю магазинне вівсяне печиво, чи то я його в дитинстві переїла (в дитячому садку нам його, чомусь, щодня давали разом зі склянкою молока), чи просто такі мої забаганки, та серед усіх видів сухариків магазинне вівсяне для мене чи не на останньому місці... Зовсім інша справа, коли мова йде про бабусине вівсяне печиво. Скільки б його не їла - ніколи не набридає, навпаки - важко зупинитись :-) Обожнюю його легкий ванільний аромат з витонченим смаком кориці. А якщо ще додати родзинки, в'ялені вишні або шоколадні краплі, тоді краще місити відразу подвійну порцію - вмить зникне зі столу.

Додайте до масла мелену вівсянку і трішки її "підсмажте", постійно помішуючи (не довго, хвилини 3 - 4). Потім зніміть з вогню і дайте вистигнути

Сюди ж покладіть масло, що залишилось (не топлене, просто кімнатної температури), цукор і перемішайте до утворення крихт

Відразу розкачайте тісто в пласт завтовшки 0,5см і повирізайте печенька. Викладіть їх на деко на відстані одне від одного

Нагрійте духовку до 180С і випікайте вівсяне печиво впродовж 20 хвилин. Смачного :-)